Н

Спроба осмислення шляхів вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів призводить до вивчення таких процесів в освітньому просторі, які по відношенню до традиційних підходів мають маловивчений, локальний і, напевне, альтернативний характер. Світова практика показує, що у вирішенні цих проблем головне місце відводиться "виробництву людини", тому пріоритетне значення в системі освіти віддається становленню і вдосконаленню цілісної особистості вчителя.

Педагог живе і діє в умовно прийнятих трьох важливих взаємозв'язаних сферах, а саме: планетарній або ноосфері, в якій він проявляється як істота планетарного масштабу, що забезпечує гармонію між всесвітом і собою; соціальній або соціосфері у якій він характеризується як істота соціуму і досягає гармонії в системі різних громадських стосунків; психічній або психосфері, в якій він проявляє закладені природою сили, задатки, здібності і свою індивідуальність з метою досягнення гармонії самим з собою.

Для забезпечення життєдіяльності у трьох вище названих сферах і досягнення гармонії в кожній з них учителеві пропонуються різні способи реалізації адекватної взаємодії з довкіллям взагалі і з учасниками педагогічного процесу зокрема. Пропоновані способи носять характер методичних рекомендацій, правил поведінки, педагогічних технологій, техніки проведення бесід, занять, тренінгів й інструктивних матеріалів. Розглянемо деякі способи, що забезпечують гармонійну взаємодію в кожній сфері. У ноосфері життєдіяльність педагога, наприклад визначається його потребою в повноті реалізації усіх функціональних можливостей з метою відновлення цілісності його особи. Вивчення особистої сфери майбутнього учителя дозволяє стверджувати що назріла необхідність в обґрунтуванні суті здоровьєсбережувальній методики, яка дістала назву "Методика усвідомлення суб'єктної реальності особи". Вона спрямована на засвоєння ним правил емоційної поведінки в процесі професійної діяльності. Ознайомлення з цією методикою припускає вивчення теоретичних засад, що розкривають джерела психічної енергії педагога і обґрунтовують його потреби в усвідомленні своєї суб'єктної реальності, тобто себе як особі, що прагне до відновлення повноцінної функціональності, яка супроводжується вказаною енергією. Суб'єктна реальність, на думку російського ученого В. В. Бойко, розглядається як комплекс самовідчуття і самооцінок, що інформують свідомість людини про його власне існування в реальному просторі і часі. Особистості для відновлення повноцінного існування, практично увесь час потрібна інформація про власне благополуччя і самодостатність: я є, я існую, я проявляю себе і реалізую, я маю свої здібності, я задовольняю свої домагання, інтереси і права, я значимий для себе й інших. Суб'єктна реальність людини знаходить втілення в його основних потребах, а саме: в самореалізації, в самоактуалізації, в самооцінці, в самовираженні, в самовдосконаленні, в самоствердженні, в самоповазі. Разом узяті перераховані потреби складають в особі єдину інформаційно-аналітичну підсистему - її самосвідомість. Крім того, зміна психічних операцій, що мають циклічний характер, які тривають доки існує індивід утворює процес саморегуляції. Чим яскравіші та багатопланові потреби, пов'язані з суб'єктною реальністю особи, тим більше психічної енергії утворюється при цьому [1].

Враховуючи результати досліджень В. В. Бойка, психічна енергія є діяльністю нематеріальних або ідеальних явищ психіки, що мають інформацію, яка зосереджена на різних її рівнях, - свідомості, передсвідомості і підсвідомості. Вона супроводжує усі пізнавальні, емоційні, вольові процеси, є присутньою в будь-якому психічному стані, наприклад, у настроях, переживаннях, афектах. Вона неодмінний атрибут таких стійких якостей особи, як характер, переконання, настанови, потреби і так далі. Психічна енергія однієї людини впливає на стан і поведінку іншого, будучи при цьому як генератором, так і її провідником і приймачем. Отже, між людьми здійснюється інформаційно-енергетична взаємодія. Очевидно, стверджує учений, найпотужнішу психічну спонукальну силу має саме потреба, яку супроводжує відповідна емоція. Тому, чим гостріше проявляється потреба, тим повніше вона емоційно сприймається і переживається, тобто тим більшим психоенергетичним потенціал вона володіє.

У процесі професійної діяльності вчитель відчуває різні потреби, тому він вимушений їх оцінювати і упорядковувати по мірі важливості, внаслідок чого виникають переваги або емоційно зважені потреби. Ці потреби мають найбільший психоенергетичний заряд, тобто енергетика емоцій проявляється в прагненні задовольнити важливі потреби. Учитель, наповнений намірами, бажаннями й не цілком задоволений собою, знаходиться у стані динаміки, його енергетика періодично дає сплески, впливає на довкілля в цілому і на учасників педагогічного процесу зокрема. Інший, у кого немає чітких намірів, бажань, потреб і цілком задоволений собою, знаходиться у статиці. Його енергії приглушені і не вступають в энерго-информаціний обмін при взаємодії з довкіллям. Отже, емоції мають енергетичні властивості, а саме: здатність відтворення, трансформації, динаміки, інтенсивності, спонукаючим впливом. Вихід емоційної енергії зовні проявляється у виразних рухах тіла, наприклад у міміці, пантоміміці, тобто в експресії. Головне, що повинен засвоїти майбутній учитель, це правила емоційної поведінки, при дотриманні яких емоції здатні збагачувати професійну діяльність, бути адекватними, комунікабельними і економічними [1].

Одним з правил емоційної поведінки - це треба проявляти турботу про привабливість психогігієнічного "Я - образу", який відбиває стан психічного здоров'я і до складу якого входить інтелектуальний, емоційний, моральний і вольовий аспект. Друге правило - це подолання двоїстості і невизначеності емоційних станів. Третє правило пропонує відстежувати смисловий зміст відтворних емоцій, тобто усвідомлення того, що передається учасникам педагогічного процесу: доброзичливість або шкідливість, довірливість або підозрілість, привітність або єхидство, простота або зарозумілість, миролюбність або агресія, спокій або нервозність, оптимізм або песимізм, великодушність або скнарість. Четверте правило пропагує економно витрачати емоційно-енергетичні ресурси. Запорукою економічного витрачання психічної енергії є ансамбль інтелекту і емоцій. Серед тих, хто досягає такої гармонії, це оптимісти, екзистенціалісти, гедоністи, а також ті, хто здатні до самоорганізації і стимулювання своєї активності [1].

У соціосфері життєдіяльність учителя, наприклад, тісно пов'язана з таким новим науковим напрямом, як соціоніка, суть, якої заснована на інформаційній взаємодії психіки людини з навколишнім і внутрішнім світом. Педагог, що володіє соціонічними знаннями і технологіями, може використовувати конкретні рекомендації і методики щодо свідомого управління своїм життям і налагодженню оптимальних взаємин з оточенням а також реально підвищити ефективність здійснення професійної діяльності. Соціонічний підхід базується на з'єднанні трьох наук: психології, як науки про душу; соціології, як науки про стосунки в людському суспільстві та інформатики як науки про обмін інформацією. Оскільки наука соціоніка містить аналітичний апарат для опису інформаційної структури людської психіки, завдяки якому кожному психологічному типу, а їх виділено шістнадцять, можна поставити у відповідність певну модель обробки інформації, отже її іноді називають інформаційним психоаналізом. Люди відрізняються один від одного способом переробки інформації, що поступає в нашу свідомість із зовнішнього світу. Основна перевага соціоніки, це визнання за людиною права бути самим собою, не вимагаючи ні від себе ні від людей неможливого. За переконаннями Юнга кожна людина не лише індивідуальність, але і представник певного психологічного типу, який не накладає обмежень на свободу вибору, він лише свідчить про наявність сильних і слабких місць у функціонуванні психіки людини і того стилю діяльності, який для нього прийнятніший [2]. Зважаючи на специфіку педагогічної діяльності, треба відзначити важливу особливість застосування соціонічних знань і вмінь, які в рамках діагностичного процесу можуть бути не обмежені стислим проміжком часом. Крім того, використовуючи цю перевагу, педагог може спостерігати за своїми підопічними в різних ситуаціях, як у навчальному закладі, так і поза ним, що дозволить йому перевірити додатково соціонічну діагностику, підтвердити, або спростувати суто професійними педагогічними методиками. Таким чином, набори соціонічного інструментарію допомагають педагогові розширити професійний багаж.

Отже, в систему підготовки майбутніх учителів доцільно включати вивчення курсу "Педагогічна соціоніка" основною метою якого є підвищення рівня їхньої професійної компетентності за допомогою оволодіння механізмами соціонічного забезпечення своєї діяльності. Основою вказаного забезпечення є соціонічний підхід, який демонструє можливість педагога визначати типи інформаційного метаболізму (обміну), учасників педагогічного процесу. Це можливо завдяки тому, що в результаті багаторічних досліджень встановлене, люди, що відносяться до одного і тому типу інформаційного метаболізму, проявляють типову поведінку і, вирішуючи конкретні завдання, керуються однаковими мотивами. Таким чином соціоніка пропонує систематизований підхід, побудований на прорахунку можливостей кожного з шістнадцяти типів сприймати, переробляти і видавати інформацію.

Російські дослідники (Т.Н. Прокофьева і В.Г. Прокофьев) пропонують чотирьохкрокову діагностичну методику визначення типологічних особливостей, розраховану на використання педагогами і шкільними психологами в навчальному процесі [1]. Ця методика дозволяє розділити клас на 8 психологічних типів, визначивши в них різні ознаки в поєднанні "логіка - етика", "екстраверсія - інтроверсія", "інтуїція - сенсорика". Автори методики також пропонують підходи до вивчення школярів щодо ознаки "екстраверсія - інтроверсія", вказуючи при цьому шлях встановлення контакту, засоби досягнення успіхів, способи адаптації і мотивації до навчальної діяльності. Наприклад, шлях встановлення контакту з екстравертами припускає: заохочувати їх активність і прагнення проявляти ініціативу; відкрито хвалити перед усім класом; надавати час від часу можливість бути в центрі уваги; доручати допомогу слабкішим, ведення гуртка, пропонувати бути вожатим для молодших школярів; закликати до відповідальності за загальну справу; доручати організовувати інших учнів; мотивувати престижем, статусом або унікальністю виконуваної роботи; показувати важливість стосунків усередині колективу. Проте, встановлення контакту з інтровертом припускає інші шляхи, а саме: включати його в індивідуальний контакт, "один на один"; підкреслювати добре відношення до нього; надавати час від часу самотність для відновлення енергії; доручати обов'язки старости, ведення графіку чергувань, догляд за рослинами або тваринами; закликати до виконання своїх обов'язків; доручати виконати окрему ділянку роботи; мотивувати добробутом, зручністю або інтересом до виконуваної роботи; звертати увагу на об'єктивні якості, такі як здібності, риси вдачі. Отже, соціоніка допомагає зрозуміти глибинні механізми функціонування психіки кожної конкретної дитини, що визначають його індивідуальні і особистісні особливості, а, отже, і переважні засоби педагогічної дії.

У останнє десятиліття соціонічний підхід знаходить широке практичне застосування в освітньому педагогічному просторі. Наприклад, у сімейному консультуванні, у профорієнтації учнів, у розборі проблем взаємин, у шкільному колективі у виявленні талантів і подоланні психологічних бар'єрів, у розкритті творчих індивідуальностей дітей, у вивченні причин стресів і проблем особи дитини у виробленні способів домагатися успіхів у життєдіяльності і засобів безпеки у взаєминах з людьми [2]. У психосфері життєдіяльність учителя забезпечується, наприклад, розвиненою інтуїцією. В результаті проведеного теоретичного аналізу механізмів прояву інтуїції у процесі педагогічної діяльності визначена двокомпонентна структура до складу якої входить, по-перше, характерні дії, а по-друге, її характерні риси [3]. Встановлено, що педагогічна інтуїція запускає, наприклад: індивідуальний стиль діяльності педагога, який характеризується специфічним чуттям, проблемним баченням, тонким розумінням, творчим представленням, чіткою прозорливістю і практичною мудрістю; імпровізаційну діяльність, яка забезпечується специфічним дотиком, артистизмом, оптимальністю вибору дій, винахідливістю під невпинним наглядом самоаналізу і самоконтролю; творчий стиль діяльності що проявляється у специфічному почерку, неповторної індивідуальності, творчої самобутності, надзвичайної винахідливості, гнучкості і евристичності мислення; конструктивну діяльність, основу якої складає моделювання цілісного образу проектування і прогнозування діяльності, ініціативність і оперативність мислення, педагогічного передбачення [3]. Встановлено також, що існує зв'язок між педагогічним артистизмом і педагогічною інтуїцією, причому, проявляється вона в самостійності і оригінальності ухвалення рішень, наприклад, таких як: незалежність поведінки від інших і несхожість на інших; швидкість включення в діяльність; створення особливого ситуативного поля, якому належить позитивний мікроклімат, стиль спілкування, тип пристосування, дистанції, емоційна атмосфера; неповторність прийомів і організаційних форм діяльності а також виразність, ясність мови, жестів, рухів. Таким чином, у кожній з розглянутих сфер життєдіяльності, мають місце шляхи вдосконалення професійної підготовки, які забезпечують досягнення учителем гармонії з довкіллям з учасниками педагогічного процесу і з самим собою. Результати аналізу подано в таблиці.

Сфери життєдіяльності	Шляхи вдосконалення професійної підготовки
Ноосфера	Методика усвідомлення суб'єктної реальності особистості
Соціосфера	Методика визначення типологічних особливостей особистості
Психосфера	Методика розвитку педагогічної інтуїції